Дослідницький проєкт «Масовий голод в нашому краї».
До 90-их роковин голодомору. Дослідницький проєкт «Масовий голод в нашому краї». Свідчення записали від Шовган (Паращук) Марії Іванівни, 1937 року народження, жительки села Малинці.
«Наша сім‘я: Паращук Іван Самоїлович, Ольга Кирилівна, брат Федір і я. Ми жили добре.
Але тато загинув на фронті, і ми лишились тільки з мамою.
Коли почався голод в 1946 році, ми не голодали, бо в нас була корова, дві вівці і кілька курей, слава Богу. Тоді все відбирала власть, а що лишалось - крали свої люди, щоб не вмерти з голоду.
Вівці тримали в хаті великій, корову і кури заводили до хати на ніч.
Ходили з торбинками в яр наривали пшенички (трави), варили молоко, туди кришили цієї трави, добавляли трохи муки кукурудзяної. Їли таку баланду.
У нас лишилось на зиму десь 10 кг зерна. Щоб не відібрали, мама розділила зерно в малі мішечки і поставила в подушки нам з братом під голови. Але прийшов Бергера (представник власті) і найшов то зерно, Він забирав, а ми всі плакали, тримались до останнього за те зерно, виривали в него з рук. Нічо в нас не вийшло.
Але Федя взнав де тримають фіру з конфіскованим у людей. Ми припазили (підстерегли) момент і забрали наше зерно. Довго ще ховались у бур‘янах, поки добрались додому. Слава Богу, не замітили нас і пропажу мішка.
А ще, коли вже вродило на полі жито, зібрали урожай, то лишились після збору колоски, які під страхом тюрми не можна було збирати. Нам один чоловік дозволив трохи назбирати в торбинки. Ховаючись від усіх, принесли назбиране додому. Були раді, що роздобули харчі».
