Дослідницький проєкт «Масовий голод в нашому краї».
До 90-их роковин голодомору. Дослідницький проєкт «Масовий голод в нашому краї». Дослідження Кирилюка Олександра, учня 7-го класу.
«Сьогодні хочу розповісти про мої пошуки серед родового дерева у період штучного голоду 1946-1947рр.. Мені завжди милувала око фотографія сім’ї у будинку прабабусі Марії. Трішки серйозні, але всі щасливі, нажаль ці моменти тривали недовго…
Тому хочу розповісти про Швець Єлену Кирилівну – мою прапрабабусю, яка відчула на своєму нелегкому життєвому шляху труднощі, створені тоталітарним режимом. Народилася б.Єлена в 1912 році у сім’ї Шобранюків села Недобоївці Хотинського повіту. Старший брат Дмитро у 30-их роках у пошуках кращої долі, продавши всі землі, попрямував до Америки та зник.
Після знайомства з Василем, одружилася та переїхала разом із мамою у с.Малинці. Народила 4 чудові донечки: Ганну (1932р.н.), Марію (1935р.н.), Надію (1937р.н.) та Євгенію (1940р.н.). Життя здавалося почало налагоджуватись, але з початком другої світової війни, чоловіка у 1941 році забрали на фронт. Молода дружина з дітьми та хворою мамою залишилася наодинці з проблемами, які потрібно вирішувати заради майбутнього дівчаток.
У 1944 році отримала повідомлення, яке перевернуло всі надії, мрії та сподівання. Її Василько зник безвісти. Це був справжній страх… Як жити далі?
Бувало пригадувала як під час відступу німецькі військові поміняли свого коня-тягача (вагою близько тони) на звичайного, який був у них на той час, адже таким легше було втікати. Саме він потім допомагав по господарстві, обробляли поля та привозили все необхідне.
У післявоєнні часи, коли Буковина була приєднана до Радянського Союзу на її території почали запроваджувати колективізацію. Часи звичайно були нелегкі, але ніхто навіть не міг подумати, що вкінці 1946 року розпочнеться голод, під час якого великого лиха та біди зазнають бідні селяни. Той час забиралося все з чого могли проіснувати: земля, сільськогосподарський реманент, худоба та зерно.
Не маючи чим годувати, кінь, на якого сім’я покладала великі надії помер, а вранці його й сліду не знайшли. Сусіди розібрали, адже люди в той час помирали від голоду, а деякі взагалі втрачали розум і навіть траплялося людоїдство. Це були справді страшні часи…
Маючи поля на Кельменеччині, зернові та весь врожай не можна було привозити додому, адже місцеві жителі (комуністи), які хотіли вислужитись здійснювали обшуки та все забирали. Це були односельчани, яких не цікавила доля маленьких дітей. Не розумію, як потім з цим жити все життя?! Тим більше, що за вдову не було кому заступитися. Тому б.Єлена все залишала у свого двоюрідного брата Ярмогина, який проживав у с.Зарожани та по декілька кілограм носила додому, щоб хоча б якось прогодувати дівчат.
Щоб не померти з голоду б.Єлена готувала юшку та млинці з лободи. А вкінці літа отримали справжній дарунок, після тривалої посухи, випав дощ і почали з’являтися гриби. Люди масово попрямували до лісу, але нажаль не всі повернулися. Одні були немічні та знесилені, вони падали та помирали просто серед лісу, не маючи сил іти далі. Інші, на радощах, поїдали гриби сирими, що також мало згубний характер.
Неодноразово їхала у Станіслав (тепер Івано-Франківськ) за жомом (відходи від буряків). Поверталася вантажним потягом, маючи при собі невеличку торбину, яку могли вкрасти та за яку могли навіть вбити. Тому всі бажаючі збиралися в невеличкі компанії, адже дорога була небезпечна.
Під час однієї з таких поїздок познайомилася з чудовою сім’єю, яка запропонувала, щоб старша дочка їм допомагала за харчі. В такий час всіх важко прогодувати і мати розповіла про пропозицію, але Ганна відмовилася, не бажаючи залишати домівку. Розуміючи важливість маминих слів Марія (моя прабабуся), маючи майже 13 років погодилася поїхати, де пронаймитувала більше року. Повернулася з клуночком, який дали на прощання. Там була новенька спідничка, яку потім одягали по черзі всі дівчата.
Важка ситуація, пов’язана з голодомором, пришвидшила впровадженню колективізації на що і надіялися державні структури. Адже люди були змушені йти працювати в колгосп. Але важка праця не оплачувалася, тільки записувались трудодні за які вкінці року отримували зерно та буряк. Спочатку б.Єлена працювала на фермі, а потім на плодоовочевій базі.
Одружила донечок, раділа внукам, яких в неї 5 (Василь, Надія, Марія, Віктор та Іван). Захворівши у 60 років, довго лікувалася в м.Хотин. Повернувшись додому, почувала себе краще, адже «вдома і стіни лікують». Та все ж підступна хвороба обірвала життя. І в 1975 році в колі рідних померла, проживши своє нелегке життя, перенісши румунську окупацію, другу світову війну, голодомор, колективізацію так і не дочекавшись незалежної та вільної України про яку весь час мріяла».
